Увага! керівники закладів дошкільної освіти

        Під час організації життєдіяльності дітей у дошкільному закладі педагог має дбати про створення оптимальних умов для їхнього повноцінного особистісного розвитку. Тому важливе значення має побудова взаємин у системах «вихователь – дитина» та «вихователь – батьки». Адже від стилю спілкування педагога з дошкільниками значною мірою залежить їхнє психічне благополуччя.

Щоб забезпечити для кожної дитини у групі комфортну психологічну атмосферу, педагогічний працівник повинен:

• дотримуватися демократичного стилю спілкування, встановлювати довірчі та щирі взаємини з дошкільниками, розширювати особистісно орієнтовані форми контакту з ними, розвивати емпатію до їхніх емоційних станів;

• приймати кожну дитину такою, якою вона є;

• налагоджувати довірчі особистісні взаємини з кожною дитиною та з кожним із батьків: педагог має знати, який психологічний клімат панує в сім’ї тієї чи іншої дитини;

• сприяти формуванню позитивної атмосфери в сім’ї дитини, прийняттю її батьками такою, яка вона є, розумінню батьками її внутрішнього світу, проблем, переживань тощо;

• усебічно сприяти розвитку «Я» кожної дитини, її рефлексії – розуміння власних емоцій, можливостей та особливостей, причин і наслідків своєї поведінки;

• організовувати емоційно значущу діяльність, яка викликає в дошкільників інтерес, подив, інтелектуальне збудження, радість пізнання тощо;

• використовувати особистісні форми спілкування з дітьми під час організації освітньої діяльності, ураховувати індивідуальні особливості фізичного та психічного розвитку дошкільників, варіювати їхнє навчальне навантаження, міру допомоги й характер вимог до них;

• надавати перевагу індивідуальним та міні-груповим формам організації спільної пізнавальної діяльності дошкільників, що стимулює розвиток навичок співпраці, дає змогу сформувати в дітей механізми емоційно-вольової регуляції;

• адекватно оцінювати поведінку і результати діяльності дошкільників, а також їхні взаємини з однолітками. Оцінка має бути співзвучною з очікуваннями дитини щодо дорослого, стимулювати її активність, ініціативність і прагнення до творчості. Оцінка не може дезорієнтувати дитину в її цінностях чи бути джерелом негативних переживань. Оптимальна оцінка є засобом підвищення результативності її діяльності, а також основою для подальшого розвитку її ціннісного ставлення до себе як суб’єкта діяльності;

• дотримуватися принципів гуманізації взаємин, тобто ставитися до почуття гідності кожного дошкільника як до найвищої життєвої цінності. Покарання в будь-якій формі, яка принижує гідність дитини, є неприпустимим.

Для зняття напруги, відновлення відчуття балансу і спокою можна проводити з дітьми дихальні вправи. Наприклад, просимо дітей сісти зручно, великим пальцем правої руки притиснути праву ніздрю і зробити глибокий вдих через ліву. Потім закрити ліву ніздрю безіменним пальцем і видихнути через праву ніздрю. І так здійснити декілька циклів – вдих через одну ніздрю, видих через іншу.

Також вихователі можуть підібрати казки та оповідання, в яких йдеться про те, як добро перемагає зло. За мотивами таких казок діти можуть малювати, ліпити, придумувати нове закінчення чи навіть власні казки.

          Емоції відіграють досить вагому роль у житті кожної дитини, допомагаючи їй сприймати дійсність і реагувати на все, що відбувається. Емоції дитини дуже легко побачити і зрозуміти з виразу обличчя, пози і жестів, а також із поведінки малюка.

Розвиток емоційної сфери дитини належить до провідних показників її психічного стану і благополуччя. Саме тому одним із ключових завдань дорослих у вихованні малюка є встановлення з ним тісного емоційного контакту.

              Дитину в міру її дорослішання починають сприймати як особистість, і при цьому її тривожні переживання зменшуються. Кожному з батьків, у свою чергу, дуже важливо розуміти емоції малюка, його потреби і тривоги для того, щоб період дитинства був щасливим.

Досить суттєвим моментом у розвитку емоційного стану дитини є емоційний стан матері, оскільки всі емоції мами (як позитивні, так і негативні) передаються дитині. Якщо мама дитини постійно перебуває в поганому настрої, не посміхається, нервує, то її стан передається маляті, яке стає примхливим, відмовляється від їжі, погано спить. Для того щоб у дитини відбувався позитивний емоційний розвиток, у сім’ї повинні бути сприятливі психологічні умови.

У віці від трьох до п’яти років дитина може відчувати страх темряви, замкнутого простору або самотності. Батьки повинні підтримувати дитину, заспокоювати і вміти поговорити про її проблеми для того, щоб її емоційна сфера залишалася стабільною. Крім цього, стабілізувати емоційний стан малюка допомагає впевнена, спокійна, приймальна поведінка батьків, яка виступає прикладом для дитини. Якщо в сім’ї між дитиною і батьками не буде налагоджено емоційний контакт, це може несприятливо позначитись на формуванні її характеру і розвитку загалом. Також на формування емоцій впливає спілкування з однолітками. Діти, які мають можливість спілкування з іншими дітьми, відчувають страхи набагато рідше, ніж ті, що такого спілкування не мають. Під час спілкування з друзями дитина розкриває повний спектр емоцій, при цьому набуває навичок захисту, навчається адекватно сприймати невдачі і проявляти гнучкість у поведінці. Це допомагає дитині засвоїти основи правильної поведінки в суспільстві.

           Після шести років у дитини можуть з’явитися такі емоції, як недовірливість, сумнів у своєму майбутньому, тривожність. Ці емоції зникають самі в тому випадку, коли батьки проявляють життєрадісність, упевненість і спокій.

Для того щоб дитина якомога частіше відчувала позитивні емоції, необхідно, щоб між батьками були хороші стосунки і ситуація в родині була стабільною.

           Дитина, яка має досвід переживання всієї палітри емоцій з превалюванням позитивних відчуттів, розвивається набагато швидше за тих дітей, у житті яких був бідний емоційний фон або переважали негативні емоції. Дитина зі стабільною емоційною сферою має хороше душевне здоров’я, відчуття безпеки і довіру до батьків.

             Спілкування і взаємодія людини з іншими людьми не будуть ефективними, якщо учасники не здатні побачити емоційний стан один одного і керувати своїми емоціями. Тому розвиток емоційної сфери є досить вагомою складовою у становленні особистості, і надзвичайно важливо, щоб дорослі допомогли дітям навчитися справлятися з безліччю емоцій, які людина відчуває протягом життя, і при цьому продовжувати жити. Але для того щоб допомогти дитині, батьки повинні насамперед самі вміти ідентифікувати свої почуття та емоції в тій чи іншій ситуації, конструктивно виражати своє хвилювання. Систематизація знань про людські емоції допоможе дітям знайти внутрішній спокій та емоційну стійкість.

           Емоції – це особлива послідовність фізичних відчуттів, які ми відчуваємо в певних ситуаціях. Їхня інтенсивність варіює від ледь помітних до неймовірно сильних. Ми відчуваємо емоції постійно. Вони перетікають з однієї в іншу і переплітаються між собою, коли ми завершуємо один життєвий етап і рухаємося до іншого. Ми завжди щось відчуваємо. Емоції сигналізують, що ми ще живі. Розрізняють чотири основні емоції: злість, страх, сум і радість решта – це відтінки почуттів, поєднання чотирьох основних. Емоції – це ніби різноманітні відтінки кольору, які з’являються при змішуванні базових – червоного, жовтого і синього. Можливі тисячі комбінацій.

 

1. Александровский Ю.А. Состояния психической  дезадаптации и их компенсация           (пограничные      нервно-психические       расстройства) /

Ю.А. Александровский. – М.: Наука, 1976. – 272 с.

2. Ильин Е.П. Оптимальные состояния человека как психофизиологическая проблема // Психологический журнал. – 1981. – Т.2 (№ 5). – С. 35–42.

3. Никифоров Г.С. Психология здоровья : [учебное пособие] /

Г.С. Никифоров. − СПб.: Речь, 2002. - 256 с.

4. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога / Р.В. Овчарова. – М.: ТЦ «Сфера», 2001. – 480 с.

5. Адлер Г. НЛП: современные психотехнологии [текст] / Г. Адлер. – СПб.: Питер, 2001. – 160 с.

6. Андрос М. Психічне здоров’я особистості: можливості його забезпечення керівником школи [текст] / М. Андрос, Л. Карамушка // Освіта і управління. – 2002. – Т. 5  (№ 2). – С. 131–150.

7. Гатальская Г.В., Крыленко А.В. В школу с радостью. Практическая психология для учителя / Г.В. Гатальская А.В. Крыленко – Мн.: Амалфея, 1998. – 240 с.

8. Клюева Н.В. Учим детей общению. Характер, коммуникабельность. Популярное   пособие    для   родителей   и   педагогов   [текст] / Н.В. Клюева,  

Ю.В. Касаткина. – Ярославль: Академия развития, 1996. – 240 с.

9. Навчання без шкоди для здоров’я. Довідник-практикум керівника та педагогів школи сприяння здоров’ю / за заг. ред. В.С. Поуль. – Донецьк: Витоки, 2013. – 290 с.

10. Реализация оздоровительной функции образования: проблемы теории и практики:  [учебно-методическое пособие]  /  под ред.  О.И. Васильковой,

В.С. Поуль, Г.Е. Челах. – Донецк: Каштан, 2008.–168 с. – ISBN 978-966-427-067-7.